Антон, 55 - 9 февраля 2011 18:50

Крв’ю встеляючи долі стежину,
Жадний любові, думами жив я …
Мрію лілеяв я , мов дитину,
З нею єдиною тихо тужив я…..
Вечір на землю
Приліг спочивати,
В грудях у мене
Затишшя настало.
Губи мої перестали шептати :
“ Щастя я так у житті й не зазнав…”

Треба тисячі слів,
Щоб єдине сказати.
Треба тисячі снів,
Щоб тебе збудувати.
Треба сотню вогнів,
Щоб сльозу підпалити.
Треба тисячу днів,
Щоб тебе зупинити.

Треба море проблем,
Щоби подих почути.
Треба стати вогнем,
Щоб кохання збагнути.
Треба гори сміття,
Щоб побачити квіти .
Треба жити життям,
Щоб тебе зрозуміти.

• 
• 
•