Наверх
Анна, 60 - 31 января 2019 20:38
Все
I життя моє пiде мрякою,
А для тебе я буду красивою,
А для когось, може, й нiякою.
А для когось лихою i впертою,
Ще для когось вiдьмою, коброю...
А мiж iншим, якщо вiдверто,
То була я дурною та доброю,
Безборонною, несинхронною
Нi з теорiями, нi з практиками.
I болiла в мене iронiя
Всiма лiктиками i галактиками.
I не знало мiщанське кодло,
Коли я захлиналася лихом,
Що душа межi люди виходила
Забинтована бiлим смiхом...
I в життi, як на полi мiнному
Я просила в цьому сторiччi,
Ну хоча б магазинний мiнiмум:
Люди! Будьте взаємно ввiчливi!
I якби на те моя воля,
Написала б я скрiзь курсивами:
Так багато на свiтi горя!
Люди, будьте взаємно красивими!
***
Моя улюблена Лiна Костенко
Добавить комментарий
Комментарии: 71
Вот какой прекрасный стих написала Лина Васильевна! Высший поэтический пилотаж!
Було нам тодi не до смiху.
Нiч пiдняла завiсу -
бiла симфонiя снiгу
пливла над щоглами лiсу.
А лiс, як дрейфуюча шхуна,
скрипiв, у льоди закутий.
I хлопець, зворушливо юний,
сказав iз дорослим смутком:
- Ти пiсня моя лебедина,
останнє моє кохання.
В такому вiцi людина
завжди кохає востаннє.
Бо то уже справа гiдности -
життя, бач, як сон, промайнуло.
Пiдлiтки для солiдности
мусять мати минуле.
Завiянi снiгом вiтрила
звисали, як бiла гичка.
Я теж йому щось говорила,
i теж, певно, щось трагiчне.
Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана.
Я тiльки снiг пам'ятаю,
отой, що давно розтанув.
Бiлу симфонiю снiгу,
шхуну, в льоди закуту.
А нам з тобою - до смiху!
А нам з тобою не смутно!
добре тобi, i весело
на бiлому свiтi жити.
Ти тiльки, як всi воскреслi,
не любиш про смерть говорити.
I маєш, напевно, рацiю.
Минуле вмерзає в кригу.
I це вже не декорацiя.
Бiла симфонiя снiгу.
Стогне завiя до рання,
зламавши об лiс крило.
Ти - моє перше кохання.
Останнє уже було.
Було нам тодi не до смiху.
Нiч пiдняла завiсу -
бiла симфонiя снiгу
пливла над щоглами лiсу.
А лiс, як дрейфуюча шхуна,
скрипiв, у льоди закутий.
I хлопець, зворушливо юний,
сказав iз дорослим смутком:
- Ти пiсня моя лебедина,
останнє моє кохання.
В такому вiцi людина
завжди кохає востаннє.
Бо то уже справа гiдности -
життя, бач, як сон, промайнуло.
Пiдлiтки для солiдности
мусять мати минуле.
Завiянi снiгом вiтрила
звисали, як бiла гичка.
Я теж йому щось говорила,
i теж, певно, щось трагiчне.
Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана.
Я тiльки снiг пам'ятаю,
отой, що давно розтанув.
Бiлу симфонiю снiгу,
шхуну, в льоди закуту.
А нам з тобою - до смiху!
А нам з тобою не смутно!
добре тобi, i весело
на бiлому свiтi жити.
Ти тiльки, як всi воскреслi,
не любиш про смерть говорити.
I маєш, напевно, рацiю.
Минуле вмерзає в кригу.
I це вже не декорацiя.
Бiла симфонiя снiгу.
Стогне завiя до рання,
зламавши об лiс крило.
Ти - моє перше кохання.
Останнє уже було.
Бездарь твоя тупорылая Костенко. У неё не стихотворения, а виршки, полные НЫТЬЯ. Лескова хотя бы почитай, убоище)
Показать ответы (6)